top of page
Фото автораLesia Ukrainka

"Зберегти не можна забути": Маруся Медик

Оновлено: 1 квіт. 2020 р.


Усі мої українські приятелі і родичі називають мене Маруся Медик, англійською ж мене звуть Mary Garbutt. Я народилася та виросла в Канаді. Мій прадід, по маминій лінії, приїхав до Канади працювати на будівництві залізниці. В той час мій дідо, мамин батько, знаходився в тюрмі в Польщі, провів там 12 років, всі ці роки не бачив бабу, мою маму та її сестру. Бабуся спочатку переїхала з дівчатами до Польщі, а звідти мій прадід зміг забрати їх до Канади. Тут жив його швагро, в Монреалі, так що ми маємо також родину там.


Мій тато приїхав до Канади, як і багато хто, через Німеччину, він працював там, потім в Бельгії, а тоді приїхав до Торонто.


Я народилася і виросла в Торонто, а двадцять років тому переїхала жити до Оттави. І, правду кажучи, досі сумую за нашою українською громадою в Торонто. Я навчалася в школі Св. Йосафата, де щодня ми мали урок української мови, від садочку до восьмого класу, всі діти в моєму класі були українцями. Я також ходила до СУМу (Спілки української молоді), займалася українськими танцями, співала в церковному хорі. Сьогодні, мої найближчі друзі це ті українські дівчата з якими я виросла. Нещодавно ми зрозуміли, що приятелюємо від тоді як вперше потрапили на табори СУМу, нам тоді було 7-8 років. І це чудово.



Кожен мій день проходив в українському оточенні , в будні це була школа і танці, в суботу курси, потім СУМ, я приходила додому у суботу пополудні. Можу сказати, що я зростала в чудовій і дружній українській громаді.


Двадцять п’ять років тому ми з чоловіком переїхали до Оттави, щоб ви розуміли, мій чоловік не українець, цілком англієць, він народився в провінції Квебек. У нас є син Миколка, він минулого року закінчив школу Лесі Українки. І знаєте, мені шкода, що ми не маємо тут такої громади як в Торонто. Тут є СУМ, Пласт, українські танці і школа, але вони малесенькі. І мені жаль, що часом українці не прагнуть долучатись до нашої невеликої громади. Сумно коли українці лишаються осторонь того, що є для них рідним.



Особисто я стараюсь робити те, що в моїх силах: переїхавши до Оттави я працювала вчителькою в українській школі, згодом була там директором в школі Лесі Українки, зараз я вже восьмий рік є в батьківському комітеті. Також я була шкільним референтом в КУК(Конгрес українців Канади), а зараз працюю в Кредитовій спідці – Будучність(BCU financial). Взагалі всі в моїй родині є волонтерами в українській громаді. Я вдячна українській громаді за те, що вона допомогла моїй родині зберегти українську мову і культуру, що моєю першою мовою була українська і тепер я можу поділитися знаннями зі своїм сином.


Я маю тверде переконання, що ми - українці повинні зберегти нашу мову. Адже ми залишаємося українцями не залежно від того живемо ми в Україні чи в Канаді. Ми маємо таку багату культурну спадщину. Наші пращури так багато пережили щоб зберегти для нас мову, адже їм було б значно легше стати росіянами чи поляками, асимілюватися. Але вони боролись за своє право бути українцями, за наше право бути українцями.

Розповіла Пані Маруся Медик

Записала Пані Тамара

27 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page