"Зберегти не можна забути": Маруся Медик

Оновлено: 2 квiт 2020 р.


Усі мої українські приятелі і родичі називають мене Маруся Медик, англійською ж мене звуть Mary Garbutt. Я народилася та виросла в Канаді. Мій прадід, по маминій лінії, приїхав до Канади працювати на будівництві залізниці. В той час мій дідо, мамин батько, знаходився в тюрмі в Польщі, провів там 12 років, всі ці роки не бачив бабу, мою маму та її сестру. Бабуся спочатку переїхала з дівчатами до Польщі, а звідти мій прадід зміг забрати їх до Канади. Тут жив його швагро, в Монреалі, так що ми маємо також родину там.


Мій тато приїхав до Канади, як і багато хто, через Німеччину, він працював там, потім в Бельгії, а тоді приїхав до Торонто.


Я народилася і виросла в Торонто, а двадцять років тому переїхала жити до Оттави. І, правду кажучи, досі сумую за нашою українською громадою в Торонто. Я навчалася в школі Св. Йосафата, де щодня ми мали урок української мови, від садочку до восьмого класу, всі діти в моєму класі були українцями. Я також ходила до СУМу (Спілки української молоді), займалася українськими танцями, співала в церковному хорі. Сьогодні, мої найближчі друзі це ті українські дівчата з якими я виросла. Нещодавно ми зрозуміли, що приятелюємо від тоді як вперше потрапили на табори СУМу, нам тоді було 7-8 років. І це чудово.



Кожен мій день проходив в українському оточенні , в будні це була школа і танці, в суботу курси, потім СУМ, я приходила додому у суботу пополудні. Можу сказати, що я зростала в чудовій і дружній українській громаді.


Двадцять п’ять років тому ми з чоловіком переїхали до Оттави, щоб ви розуміли, мій чоловік не українець, цілком англієць, він народився в провінції Квебек. У нас є син Миколка, він минулого року закінчив школу Лесі Українки. І знаєте, мені шкода, що ми не маємо тут такої громади як в Торонто. Тут є СУМ, Пласт, українські танці і школа, але вони малесенькі. І мені жаль, що часом українці не прагнуть долучатись до нашої невеликої громади. Сумно коли українці лишаються осторонь того, що є для них рідним.



Особисто я стараюсь робити те, що в моїх силах: переїхавши до Оттави я працювала вчителькою в українській школі, згодом була там директором в школі Лесі Українки, зараз я вже восьмий рік є в батьківському комітеті. Також я була шкільним референтом в КУК(Конгрес українців Канади), а зараз працюю в Кредитовій спідці – Будучність(BCU financial). Взагалі всі в моїй родині є волонтерами в українській громаді. Я вдячна українській громаді за те, що вона допомогла моїй родині зберегти українську мову і культуру, що моєю першою мовою була українська і тепер я можу поділитися знаннями зі своїм сином.


Я маю тверде переконання, що ми - українці повинні зберегти нашу мову. Адже ми залишаємося українцями не залежно від того живемо ми в Україні чи в Канаді. Ми маємо таку багату культурну спадщину. Наші пращури так багато пережили щоб зберегти для нас мову, адже їм було б значно легше стати росіянами чи поляками, асимілюватися. Але вони боролись за своє право бути українцями, за наше право бути українцями.

Розповіла Пані Маруся Медик

Записала Пані Тамара

10 перегляд0 коментар