Я народилася в Оттаві, як і мої батьки. Татові батьки народились в Україні та протягом Другої світової війни вони вимушені були працювати в Німеччині, потім в Бельгії, а вже після того нарешті змогли виїхати до Канади. Вони оселились в Оттаві, бо мали тут друзів. А до України вони не мали можливості тоді повернутися.
По маминій стороні моя прабаба і прадід приїхали до Канади між війнами та жили в Вінніпегу, пізніше їх син,мій дід, приїхав до Оттави. Тому, я думаю, що я друге-третє покоління народжене в Канаді.
Моя родина, мої батьки дуже хотіли щоб я і моя сестра говорили по-українськи, тому молодшою я ходила до школи Лесі Українки в Оттаві, разом з моєю сестрою Ангеліною. Пізніше я кілька років навчалася українознавства в старшій школі в Оттаві.
Знаю, що часом діти не хочуть ходити до української школи, бо це субота, вихідний день. Напевне вони хочуть вранці дивитися мультики чи довше спати; мені дуже подобалася yкраїнськa школa але я іноді сама така була. Але тепер я надзвичайно вдячна батькам за те, що вони водили нас до української школи. Бо знання української відкрило для мене багато дверей. Я можу спілкуватись з моєю родиною, яка ще живе в Україні, я можу розуміти українську пісню, я розумію контекст коли я танцюю народні танці. Мова це мій зв'язок з родиною, моє походження.
Бабуся завжди говорила з нами по-українськи, напевне, в тому що я говорю українською найбільша заслуга моєї родини, особливо моєї бабці, та школи Лесі Українки. Проте, важливіше не те, що я говорю, а те, що ця мова у мене в душі. Звичайно, ти можеш бути українцем, дотримуватися традицій і не знаючи мови. Українська культура і традиції є надзвичайне багатими і дуже багато значить для українців незалежно чи говорять вони українскою мовою чи ні. Aле зі знанням мови кожна традиція стає багатшою, бо ти можеш більше розуміти де її коріння. Українська мова, для мене, це скарб.
Розповіла Пані Соломія
Записала Пані Тамара